Криміналізація етнічності: як у росії етнічних українців оголошують «терористами»

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну посилився не лише тиск на політичних опонентів режиму, а й розпочалася системна кампанія переслідувань громадян росії, які мають українське походження або публічно ідентифікують себе з українським етносом.

Одним із яскравих індикаторів цієї тенденції став офіційний список Росфінмоніторингу — так званий реєстр екстремістів і терористів, а точніше — метаморфози, що відбуваються з ним. Станом на 9 липня 2025 року в цьому списку перебуває понад 13 694 особи. Проведений аналіз показує, що до 30% осіб, а саме 4 102 людини, включених у цей список, є громадянами російської федерації з українськими прізвищами. Ще близько 20% — громадяни України. Загалом до 50% усіх «терористів і екстремістів» у рф — українці.

Графік зростання переслідування етнічних українців за терористичними статтями

Варто відзначити тенденцію, що якщо до початку повномасштабного вторгнення відсоток осіб з українським походженням і громадян України в реєстрі не перевищував 5%, то після 2022 року він почав стрімко зростати. Особливо це помітно в регіонах із історично вираженою українською присутністю.

Наприклад, найбільша кількість записів у реєстрі людей з українськими прізвищами — це вихідці з тих регіонів росії, де українці традиційно проживали.

Це стосується таких регіонів:

Регіони Малинового Клина: Краснодарський край, Ростовська область, Ставропольський край та інші;

Регіони Східної Слобожанщини: Брянська, Бєлгородська, Воронезька, Курська області;

Регіони Зеленого Клина: Приморський край, Амурська область, Хабаровський край, Магаданська область, Сахалінська область та інші.

Крім того, у цих регіонах зафіксовано аномально високий відсоток включених до реєстру — несумірно більший, ніж у більшості інших суб’єктів рф. За сукупністю інших ознак це свідчить про упереджений, вибірковий характер репресій.

Ось конкретне порівняння:

Населення Нижньогородської області становить близько 3 038 000 осіб (2,08% від населення рф). Населення Амурської області — близько 754 400 осіб (0,51% від населення рф). При цьому в списку Росфінмоніторингу зазначено лише 43 уродженці Нижньогородської області (0,31% від загальної кількості «терористів») і одразу 152 уродженці Амурської області (1,11% від загальної кількості «терористів»). Така різка невідповідність свідчить про системну упередженість і посилену увагу до «ненадійних» регіонів, де сильна українська ідентичність.

Ми також провели дослідження по регіонах Далекосхідного федерального округу і встановили, що по 11 регіонах ДФО у реєстрі міститься 1 287 записів, що становить приблизно 9,4% від загальної кількості всіх записів.

За офіційними даними Росстату на початок 2025 року:Населення росії — 146 028 325 осіб.Населення ДФО — 7 866 000 осіб, що становить лише 5,39% від усього населення країни.

Таким чином, частота потрапляння до «терористів» на 1 мільйон населення:

Нижньогородська область — 14 осіб;

Амурська область — 201 особа;

В середньому по ДФО — 163 особи;

Курська область — 97 осіб;

Воронезька область — 62 особи;

Московська область – 17 осіб;

Тверська область – 46 осіб;

Тульська область – 42 особи;

Липецька область – 37 осіб;

Володимирська область – 46 осіб;

Рязанська область – 44 особи;

Кемеровська область – 68 осіб;

Іркутська область – 55 осіб;

Красноярський край – 80 осіб;

Республіка Хакасія – 66 осіб.

Очевидно, що Далекий Схід суттєво перепредставлений у реєстрі Росфінмоніторингу. Хоча на ДФО припадає лише 5,4% населення росії, частка згадок уродженців Далекого Сходу у списку екстремістів і терористів досягає 9,4%. Це майже вдвічі більше, ніж можна було б очікувати при рівномірному розподілі.

На прикладі порівняння двох регіонів — Амурської і Нижньогородської областей — наочно видно цю упередженість. Амурська область з населенням приблизно у чотири рази меншим за Нижньогородську має у реєстрі екстремістів і терористів більш ніж у три рази більше записів. Це демонструє значне невідповідність і підвищену «представленість» жителів Далекого Сходу у таких списках.

Крім того, така тенденція зберігається не лише в інших регіонах Далекосхідного федерального округу при порівнянні з регіонами європейської частини росії, а й в інших регіонах рф, де присутня велика кількість громадян рф з українським етнічним походженням.

Карта регіонів, за якими виявлено високий відсоток переслідування людей з українськими прізвищами

Наприклад, порівняння даних знову по Нижньогородській області і вже Курській та Воронезькій областях, де також традиційно проживає чимало українців. Населення Нижньогородської області становить близько 3 038 000 осіб. Населення Курської області — близько 1 050 000 осіб (0,71% від населення рф), населення Воронезької області — близько 2 260 000 осіб (1,54% від населення рф). При цьому нагадуємо, що у списку Росфінмоніторингу значиться всього 43 уродженці Нижньогородської області, а одразу 102 уродженці Курської області і 141 уродженець Воронезької області. Очевидно, що така різка невідповідність свідчить про системну упередженість і посилену увагу до «ненадійних» регіонів Східної Слобожанщини, де так само як і на Далекому Сході сильна українська ідентичність.

Факти, озвучені вище, можуть свідчити про:

• Посилений контроль та репресії щодо етнічних українців — громадян рф;

• Соціально-політичну напругу в цих регіонах;

• Зловживання при внесенні людей до списку;

• Викривлене або вибіркове застосування закону.

  
  

Ось приклад кількох кейсів переслідування громадян рф на підставі української ідентичності:

Наталія Романенко — етнічна українка з Хабаровського краю. Її звинуватили у підготовці теракту на користь України та помістили до СІЗО разом із чоловіком. За свідченнями правозахисників, справа повністю сфальсифікована: доказів провини немає, а головними “вуликами” слідство вважає її антивоєнні висловлювання та підтримку України. Слідчі неодноразово наголошували на її українському походженні та навіть на судових процесах називали її “бандерівкою”.

Олександр Димитрєнко — етнічний українець, уродженець Воронезької області. Його засудили до 22,5 років позбавлення волі за звинуваченням у терористичній діяльності. Насправді все зводилось до його антивоєнних поглядів, контактів з українськими активістами та відкритої української самоідентифікації. Його прізвище та походження стали окремим об’єктом тиску під час слідства та суду.

Ліворуч Наталія Романенко, праворуч Олександр Димитрєнко

І таких справ у рф стає дедалі більше. У колоніях і СІЗО по всій країні перебувають сотні людей, яких репресують за українське прізвище, український прапор у соцмережах чи позицію проти війни. Більшість із них — громадяни рф і зазнають особливого тиску саме через свою етнічну належність.

Упередженість на стадії слідства та винесення вироків

Один із найбільш тривожних аспектів репресивної політики росії щодо етнічних українців — це системна упередженість правоохоронних органів та судів під час порушення кримінальних справ, кваліфікації злочинів та винесення вироків. Останнім часом спостерігається стійка тенденція: етнічні українці, які потрапили в поле зору силових структур, частіше за інших отримують надмірно суворі обвинувачення та тривалі строки позбавлення волі — навіть за схожих або менш тяжких обставин у порівнянні з іншими підсудними.

На практиці це проявляється в тому, що одна й та сама дія — наприклад, підпал релейного шафу чи військкомату — може кваліфікуватися як «диверсія» або «пошкодження майна» у випадку з громадянами рф «без акценту на національність». Проте якщо фігурантом справи є людина з українським прізвищем або українською ідентичністю, до неї одразу застосовують обвинувачення в тероризмі, державній зраді, створенні екстремістської спільноти, співпраці з «українськими спецслужбами» тощо.

Таке вибіркове застосування закону фактично перетворює національне походження на обтяжуючу обставину. Прикладів цьому безліч, і кожен із них — яскравий симптом глибоко вкоріненої дискримінації. Нижче наведені конкретні кейси, що ілюструють, як щодо етнічних українців у росії застосовується репресивна логіка, відмінна від загальних стандартів навіть авторитарної судової системи рф.

23 травня 2024 року Другий Західний окружний військовий суд засудив 35-річного бармена Володимира Маліну до 25 років позбавлення волі за підпал релейного шафу в Московській області. Під час затримання і обшуку його били електрошокером і копали ногами. Також Володимира піддавали побиттю та тортурам у кількох відділах поліції і в управлінні МВС міського округу Домодєдово, співробітники МВС і ФСБ змушували Володимира повідомити їм пароль від особистого телефону. Володимир Малина — етнічний українець. Його матір підтверджує це і повідомляла у ЗМІ, що під час обшуку співробітники ФСБ вилучили з їхньої домашньої бібліотеки всю літературу українською мовою. Крім того, вона заявляла, що під час зустрічі з сином у СІЗО їй заборонили говорити з ним українською.

Володимиру Маліні були інкриміновані такі статті:

• ст. 275 КК РФ (державна зрада),

• ч. 1 ст. 30, ч. 3 ст. 30, ч. 2 ст. 281 КК РФ (замах на здійснення диверсії),

• ч. 1 ст. 30, ч. 1 ст. 205 КК РФ (замах на терористичний акт),

• ст. 205.3 КК РФ (прохождення навчання з метою здійснення терористичної діяльності),

• ч. 2 ст. 205.4 КК РФ (організація терористичної групи),

• ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (участь у діяльності терористичної організації),

• ст. 281.2 КК РФ (фінансування диверсійної діяльності),

• ч. 2 ст. 281.3 КК РФ (сприяння диверсії).

Примітно, що в тому ж регіоні за аналогічні дії іншим обвинуваченим інкримінували значно м’якші статті. Так, 16 березня 2024 року в тій же Московській області було засуджено 21-річного мешканця Наро-Фомінська Кирила Кусакина до 12 років позбавлення волі за підпал релейного шафу, скоєний у квітні 2023 року. Незважаючи на те, що строк немалий, він майже вдвічі менший, ніж отримав Володимир Малина за аналогічний злочин. Більше того, Кусакин був засуджений лише за однією статтею — «вчинення диверсії», без додаткових обвинувачень у терористичній діяльності або державній зраді.

Володимир Маліна

8 листопада 2024 року в Приморський край, місто Артем, було винесено вирок двом етнічним українцям — Роману Лозовому (52 роки) та Кирилу Гетману (32 роки). Їх визнали винними у спробі підпалу Артемівського військкомату у вересні 2023 року. За версією слідства, Роман і Кирило діяли за замовленням українських спецслужб через Telegram і отримали винагороду за підпал. За фактом пожежа майже не сталася, єдине, що трохи обгорів підвіконник і віконна рама. Вирок: Лозовому — 14 років суворого режиму, Гетману — 13 років за ст. п. “а” ч. 2 ст. 205 КК РФ (теракт організацією або групою осіб). Перші 2 роки — тюрма, далі — колонія суворого режиму.

У жовтні 2024 року Тихоокеанський флотський військовий суд Приморського краю (м. Владивосток) засудив етнічну українку з міста Лісозаводськ Алену Каторжних до 14 років колонії суворого режиму. За версією слідства Каторжних підпалила Первомайський районний військкомат у вересні 2023 року.

3 травня 2024 року Перший Східний окружний військовий суд засудив етнічного українця Ангела Миколаєва з Хабаровського краю до 15 років колонії суворого режиму. Ангела звинуватили у підпалі будівлі Індустріального районного військкомату, а також у нарузі над прапором рф на місцях поховань загиблих під час спеціальної військової операції.

Ліворуч Алена Каторжних, праворуч Ангел Николаев

При цьому за аналогічні злочини в інших регіонах рф, скоєні громадянами рф, які не є етнічними українцями, вироки значно м’якші. Наприклад, Дмитра Ляміна в Івановській області засудили за підпал військкомату до 8 років позбавлення волі. Дениса Попова в Ярославській області також до 8 років позбавлення волі.

Таким чином, формується практика, за якою етнічним українцям нерідко інкримінують більш тяжкі статті, ніж іншим громадянам росії за схожих обставин. Це не поодинокі випадки. Ба більше, доволі часто етнічних українців притягують до відповідальності з порушенням усіх законодавчих і правових норм рф.

Наприклад, етнічна українка Ніна Бєляєва, ексдепутатка Семилуцького району Воронезької області та біженка, яку переслідують за її етнічну належність і підтримку України, стала фігуранткою кримінальної справи за звинуваченням у закликах до терористичної діяльності. Але важливий навіть не сам факт порушення справи, а її зміст. За версією слідства, 5 квітня 2022 року Біляєва дала інтерв’ю на YouTube-каналі «Ростислав Продакшн», у якому, як стверджується, закликала до насильницьких дій проти президента російської федерації. Слідство кваліфікувало це за ч. 2 ст. 205 КК РФ. Пізніше, 8 квітня 2022 року, невстановлена особа розмістила посилання на це інтерв’ю в інтернеті. Внаслідок цього проти Біляєвої було порушено другу кримінальну справу — також за ч. 2 ст. 205, незважаючи на те, що йдеться про одне й те саме відео.

Ніна Бєляєва

Викладені факти наочно ілюструють, як у справах проти етнічних українців порушуються навіть найелементарніші правові принципи — здійснюються спроби притягнути до подвійної відповідальності за інкриміновану дію, висуваються завідомо хибні і/або непропорційні звинувачення, ігноруються обставини, що пом’якшують вину, а українська етнічна приналежність де-факто стає обтяжуючою обставиною.

Правозахисне та міжнародне мовчання

Проблема ускладнюється тим, що ці люди опиняються в повній ізоляції. Більшість правозахисних структур всередині росії (включно з значною частиною ліберальної опозиції) не вважають таких людей політичними в’язнями. Ба більше, їхні дії називають «радикалізмом» або «тероризмом», ігноруючи політичний та етнічний контекст справ.

Міжнародна спільнота також у більшості випадків не визнає етнічних українців — громадян рф, які зазнають переслідувань, політичними в’язнями. На відміну від представників російської опозиції, за них не заступаються міжнародні правозахисні організації, їм надзвичайно рідко надають міжнародний захист або гуманітарні візи до безпечних країн «заходу».

Цих людей не включають до списків на обмін, їх не звільняють у результаті дипломатичних угод. Етнічні українці, які стали жертвами репресій у рф, опиняються забутими як всередині країни, так і за її межами.

Навіть у випадку громадян України, які потрапили до таких списків, надзвичайно рідко можна побачити дипломатичні ноти, звернення омбудсменів або офіційні заяви на їхній захист. Що вже казати про громадян рф українського походження, які зазнають переслідувань за етнічною ознакою — вони перебувають у повній правовій та інформаційній тіні.

На жаль, відсутня й будь-яка підтримка з боку України. В українському інформаційному просторі про етнічних українців у рф згадують вкрай рідко і, як правило, лише як про манкуртів, не помічаючи тих, хто змушений протистояти московській імперії, не маючи для цього нічого, окрім переконань, тих, кого вже катують у російських тюрмах за українську книгу, українську мову, за активну підтримку України, тих, хто живе десь у третіх країнах без перспективи легалізації і під щоденною загрозою депортації до рф.

Що може зробити Україна у складній ситуації:

• визнавати актами геноциду переслідування етнічних українців з російським громадянством у рф, застосовуючи універсальну юрисдикцію. Це можна робити в рамках уже відкритої у 2022 році кримінальної справи про геноцид;

• запровадити дружню міграційну політику щодо етнічних українців, змушених тікати з рф;

• ініціювати міжнародну кампанію за звільнення етнічних українців з російським громадянством, які перебувають у російських катівнях, що називають місцями позбавлення волі;

• сприяти широкому поширенню інформації про етнічно мотивовані переслідування українців із російським громадянством;

• лобіювати включення етнічних українців з російським і білоруським громадянством до списків на обмін між рф, Білоруссю та західними країнами, а також включити їх до запропонованого Україною обміну «всіх на всіх» і, за можливості, у поточні обміни цивільних осіб;

• визнавати учасників силового опору всередині рф воюючими на боці України та, відповідно, військовополоненими.

  
  

Переслідування етнічних українців у росії — це не побічний ефект війни, а свідома політика залякування і випалювання всього українського з простору рф. Це політика державного терору, в якій українське етнічне походження стає вироком.Українське походження у сучасній росії все частіше перетворюється на «вину».

І ті, хто сьогодні мовчать про це, стають співучасниками геноциду.

Історична перспектива: українці під тиском у СРСР та РФ

Репресії за етнічною ознакою проти українців — не новина. Ще за радянських часів українське населення системно піддавалося асиміляційному тиску, а часто й прямим репресіям.

У 1930-х роках, в період сталінського терору, тисячі етнічних українців на Далекому Сході, Кубані, Поволжі та у Східній Слобожанщині були заарештовані, депортовані або розстріляні за звинуваченнями у «українському буржуазному націоналізмі» та «шпигунстві на користь Польщі». Закривалися українські школи, газети та культурні організації.

Після Другої світової війни процес асиміляції лише посилився. Українську мову витісняли з освіти, суспільного життя та ЗМІ. Поза Україною збереження української ідентичності несло значні ризики не лише для самої людини, а й для її родини. Особливо страждали ті, хто зберігав культурні традиції або висловлював політичні погляди, відмінні від партійної лінії.

У пострадянській росії тиск не зник, а набув нових форм: відмова в реєстрації українських організацій, заборони на культурні заходи, переслідування за використання української символіки та мови. Все це вкладається у довгу і тривожну традицію витіснення української ідентичності з території рф.

Дані переписів населення наочно демонструють динаміку чисельності громадян рф, які вважають себе українцями:

• У 2002 році українцями себе назвали 2 942 961 особа (2,03% населення);

• У 2010 році кількість скоротилася майже на мільйон — до 1 927 988 осіб (1,35%);

• У 2021 році — до 884 007 осіб (0,6%).

  
  

Це різке скорочення відображає не лише асиміляцію, а й атмосферу страху і тиску, в якій живуть етнічні українці в росії. Багато хто змушений приховувати свою національну належність, зокрема шляхом добровільної зміни прізвища на більш «російські»: Тарасенко — Тарасов, Назаренко — Назаров, Осипенко — Осипов, Миколайчук — Миколаєв. Іноді обирають абсолютно нові прізвища — Мандровський стає Петровим, Коробенко — Марковим. Це не просто особистий вибір, а свідчення атмосфери страху, в якій українці змушені заперечувати свої корені, мову і культуру, щоб уникнути тиску з боку держави чи суспільства.

Переслідування етнічних українців у росії за ознакою походження, мови, використання української символіки та висловлення поглядів — це не поодинокі репресивні акції, а системний тиск із ознаками прихованої етнічної чистки: людей не знищують фізично, але ізолюють, цькують, дискредитують, позбавляють каналів самовираження та захисту, а іноді й свободи.

Що можна зробити зараз?

• Розповідати про це дослідження — у медіа, соцмережах, на міжнародних майданчиках.

• Закликати міжнародні правозахисні організації включити цих людей до списків політичних в’язнів і домагатися їхнього звільнення.

• Підтримувати розвиток правозахисних ініціатив, присвячених захисту етнічних українців з громадянством рф.

  
  

Практично готова структура для цього вже існує — це організація ЄУІЗ (Єднання Українців Історичних Земель). Її представники мають максимальну експертизу та глибоке розуміння ситуації на місцях, що дозволяє ефективно координувати роботу із захисту етнічних українців, які постраждали від репресій у рф. Ця організація об’єднує українців із різних історичних територій рф. Вона максимально відкрита до співпраці: приймає як індивідуальних учасників, так і цілі об’єднання, які прагнуть захистити українську ідентичність, українську мову та права людини.

Наразі дана організація спільно з українською організацією Антиімперський Блок Народів (АБН) займається виявленням і медійним висвітленням проблеми утисків і фактів геноцидальних практик щодо етнічних українців — громадян рф.

Автори: Володимир Дубовський, Олександр Серпень, Аліна Савельєва